Учительська світлиця

РОЗДІЛ 9. СВЯТКУВАННЯ БАГАТОМАНІТНОСТІ. СОЦІАЛЬНА ІНКЛЮЗІЯ

«Принцип інклюзії означає необхідність діяти в напряму створення «Школи для всіх» - навчальних закладів, які об'єднають усіх, будуть враховувати відмінності, сприяти процесу навчання і відповідати індивідуальним потребам дітей і дорослих».

Передмова до Саламанкської декларації, 1994

ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Інклюзивна освіта як забезпечення права на рівний доступ до якісної освіти УСІХ дітей набуває все більшого значення і розвитку в Україні. Це пов’язано з багатьма чинниками, зокрема: активністю батьків дітей з порушеннями психофізичного роз­витку щодо забезпечення можливості для їхніх дітей навчатися у загальноосвітніх навчальних закладах разом із своїми однолітками та проживати в сім’ї, діяльністю громадських організацій, міжнародними зобов’язаннями держави, що зумовлю­ють відповідну державну політику, та ін.

Найбільш фундаментальним втіленням прав людини на міжнародному рівні стала За­гальна Декларація ООН про права людини, що була прийнята Організацією Об’єдна­них Націй 10 грудня 1948 року, яка проголосила рівність прав усіх людей без винятку.

Серед інших численних міжнародних документів, рати­фікованих Україною, важливими є Конвенція ООН про права дитини (1989 р.)¹ і Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (2006 р.)², де у Статті 24 «Освіта» зазнача­ється, що «держави-учасниці Конвенції повинні впрова­джувати інклюзивну освіту на всіх рівнях».

В Україні основними законодавчими документами, що за­хищають права та основні свободи громадян, є: Конститу­ція України (1996 р.), Закон України «Про Уповноваженого з прав людини» (1997 р.), Закон України «Про засади запо­бігання та протидії дискримінації в Україні» (2013 р.).

Починаючи з 2011 року відповідні зміни щодо забезпечення інклюзивної освіти введено у законодавчі та нормативно-правові документи, що стосуються усіх ла­нок освіти - дошкільної, загальної середньої, вищої.

Докладніше про це можна дізнатися на сайтах:

www.ussf.kiev.ua

www.nmcio.kubg.edu.ua

www.naiu.org.ua

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА, ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Інклюзивна освіта як концепція, філософія освіти (як наприклад, демократична освіта, громадянська освіта, особистісно-зорієнтована освіта тощо), у різних джере­лах описується по-різному.

Розрізняють вужче і ширше розуміння інклюзивної осві­ти. Вужче розуміння інклюзії - це «включення» дітей з порушеннями психофізичного розвитку та дітей з інва­лідністю у загальноосвітні навчальні заклади. Ширше розуміння інклюзивної освіти полягає в позитивному ставленні до багатоманітності учнів, цінуванні та враху­ванні відмінностей кожного учня³. http://www.ussf.kiev.ua/ieeditions/264/

Спільними для всіх визначень інклюзивної освіти є наступні положення:

· В основі інклюзивної освіти - підхід, що базується на забезпеченні права на освіту для всіх дітей, в тому числі дітей із соціально вразливих груп.

· Позитивне сприйняття багатоманітності - сприйняття індивідуальних відмінностей учнів як корисного ресурсу, а не проблеми.

· Максимально значуща участь в освітньому процесі, а не лише фізична присутність у класі.

· Виявлення й усунення бар’єрів (фізичних, інформаційних, інституційних та негативного / упередженого ставлення)⁴. http://unesdoc.unesco.org/images/0017/001778/177849r.pdf

Відповідно до міжнародних документів, діти з особливими потребами - це особи до 18 років, які потребують додаткової підтримки в освітньому процесі (діти з порушеннями психофізичного розвитку, діти з інвалідністю, діти-біженці, працюючі діти, діти-мігранти, діти - представники національних меншин, діти - представники релігійних меншин, діти із сімей з низьким прожитковим мінімумом, безпритульні діти, діти-сироти, діти із захворюваннями СНІД / ВІЛ та інші).

Проект Закону України «Про освіту» зазначає таке тлумачення термінів:

· інклюзивне навчання - система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципі недискримінації, врахуванні багатоманітностей людини, ефективному залученні та включенні до освітнього процесу всіх його учасників;

· інклюзивне освітнє середовище - сукупність умов, способів і за­собів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їх потреб та можливостей;

· особа з особливими освітніми потребами - особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту.

На основі міжнародних документів і чинного законодавства України можна зро­бити висновок, що діти з особливими освітніми потребами - це усі категорії дітей, які потребують додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі для забезпечення їхніх основних прав і свобод, зокрема права на освіту.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Якщо у вас у класі є дитина з особливими освітніми потребами, вам потрібно пам’я­тати про такі важливі аспекти організації успішної інклюзії:

4. Додаткова допомога з боку асистента вчителя.

5. Необхідність розроблення індивідуальної програми розвитку для дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

Особливості організації фізичного середовища, яке має відповідати принципам універсального дизайну (дивитися Розділ 4).

6. Співпраця з додатковими фахівцями, зокрема з вчителем-лого- педом, практичним психологом, спеціальним педагогом та ін.

7. Особливості співпраці з батьками дитини з особливими освітніми потребами.

Розглянемо ці аспекти детальніше.

Додаткова допомога з боку асистента вчителя

Посада асистента вчителя була введена в укра­їнське законодавство у 2010 році і знайшла своє подальше відображення у низці законодавчих і нормативно-правових документів, які зазначають посадові обов’язки та основні функції асистента вчителя.⁵

Важливо пам’ятати, що асистент вчителя допомагає вчителю працювати з усіма дітьми, надаючи додаткову підтримку у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Зокрема, асистент вчителя бере участь у створенні індивідуальної про­грами розвитку, проведенні спостережень за розвитком дітей, організації навчаль­них матеріалів тощо. Хоча, відповідно до нормативно-правового забезпечення, вчитель може розраховувати лише на півставки роботи асистента у своєму класі, така підтримка є важливим і корисним ресурсом.

Робота з асистентом вчителя передбачає від учителя певних додаткових зусиль - вміння використовувати практику спільного викладання, необхідності плану­вати час для спільного планування та обговорення освітнього процесу тощо. Проте, ретельно сплано­вана робота з асистентом вчителя не лише забезпе­чить кращу якість викладання, а й сприятиме профе­сійному розвитку педагогів.

Роль асистента вчителя показала свої успішні результати у класах, де навчаються ромські діти, особливо якщо асистенти вчителя - самі роми. У цьому випадку, хоча діти не мають жодних порушень розвитку, вони потребують додаткової підтримки у розумінні української мови (більшість з них приходить до першого класу із сім’ї, де розмовляють ромською мовою) тощо. Ромський асистент учителя також допо­магає налагодити співпрацю між учителем і ромськими батьками, зрозуміти куль­турні особливості, надати додаткову підтримку самим батькам.

Більше про особливості діяльності асистента вчителя можна дізнатися у посібнику «Асистент вчителя в інклюзивному класі».

Індивідуальна програма розвитку для дитини з особливими освітніми потребами

Індивідуальна програма розвитку (ІПР) для дітей з порушеннями психофізичного розвитку розробля­ється командою фахівців, до складу якої входять вчитель, асистент вчителя, батьки та інші відповід­ні фахівці - спеціальний педагог, вчитель-логопед, практичний психолог та ін. ІПР розробляється на основі навчальної програми, розробленої учите­лем, з урахуванням висновку (рекомендацій) психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК). За своєю суттю індивідуальну програму розвитку можна вважати контрактом між навчальним закладом та батьками, що закріплює вимоги щодо організації навчан­ня дитини, зокрема визначає характер освітніх послуг та форм підтримки.

Зазвичай, в індивідуальній програмі розвитку містяться такі розділи:

· Загальна інформація про дитину (ім’я та прізвище, вік, телефони батьків, адреса, особливості психофізичного розвитку, дата зараху­вання дитини до навчального закладу та термін, на який складається програма).

· Наявний рівень знань і вмінь. Група фахівців протягом перших двох місяців (залежно від складності порушень розвитку) вивчає можли­вості та потреби дитини, а саме: її вміння, сильні якості та труднощі, стиль навчання (візуальний, кінестетичний, багатосенсорний та інші, особливо якщо один із стилів домінує), види підтримки; інформацію щодо впливу порушень розвитку дитини на її здатність до навчання (відомості, надані ПМПК про рівень розвитку дитини, зафіксовані під час спостережень та оцінки розвитку фахівцями).

· Додаткові послуги педагогів та інших фахівців, які необхідні дитині для успішного засвоєння навчальної програми: наприклад, послуги логопеда, психолога, реабілітолога, послуги з перекладу на жестову мову, послуги з організації відпочинку, в тому числі лікувально-оздо­ровчого; консультативні послуги.

· Адаптації та модифікації, які слід розробити для облаштування сере­довища, застосування належних методів викладання, навчальних ма­теріалів, обладнання, врахування сенсорних та інших потреб дитини.

Модифікації

Модифікації як зміни до навчального змісту стосуються або його скорочення, або зміни концептуальної складності навчального завдання. Скорочення змісту навчального матеріалу може виража­тися у модифікації навчального плану або освітніх цілей для конк­ретної дитини, внесення змін до навчальних завдань, визначення мінімального змісту, який необхідно засвоїти.

При цьому важливо описати альтернативні форми оцінювання, які планується проводити для вимірювання навчальних досягнень ди­тини з особливими освітніми потребами.

За цим посиланням ви зможете знайти форму індивідуальної програми розвитку: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/en/588-2017-п

Адаптації

На відміну від модифікацій, адаптації змінюють характер подачі на­вчального матеріалу, не змінюючи зміст чи концептуальну складність навчального завдання. Зокрема, можуть використовуватись такі види адаптацій: пристосування освітнього середовища (збільшення інтенсивності освітлення в класних кімнатах, де є діти з порушення­ми зору; зменшення рівня шуму в класі, де навчається дитина, що погано чує, забезпечення її слуховим апаратом); зміни в навчальних підходах (використання навчальних завдань різного рівня складнос­ті; збільшення часу на виконання навчального завдання, зміна темпу занять, чергування видів діяльності тощо); адаптація навчальних ма­теріалів (адаптація навчальних посібників, наочних та інших матері­алів; використання друкованих текстів з різним розміром шрифтів, картки-підказки тощо).

Індивідуальна програма розвитку розробляється на один рік. Двічі на рік (за пот­реби частіше), програма переглядається з метою її коригування. Зокрема, коли у дитини виникають труднощі в засвоєнні визначеного змісту навчального матері­алу, чи виникає необхідність перейти до наступного рівня складності виконання завдань. Це може виявитися необхідним, якщо, наприклад: дитина досягла виз­начених освітніх цілей; у дитини виникають труднощі при досягненні визначених освітніх цілей; є потреба збільшити кількість послуг дитині; дитину переводять до іншої школи; у дитини спостерігаються проблеми з поведінкою тощо.

Особливості організації фізичного середовища, яке має відповідати принципам універсального дизайну

Деякі особливості облаштування фізичного сере­довища, зумовлені додатковими потребами дітей (фізичними, сенсорними, психологічними та ін.) розглядалися у попередніх розділах. Тому у цій частині ми б хотіли коротко зупинитися на понятті універсального дизайну, який закріплено в доку­ментах Ради Європи, Європейського Союзу, Ор­ганізації Об’єднаних Націй, зокрема у статті 2 Кон­венції ООН про права осіб з інвалідністю.

У контексті організації освітнього середовища ос­новні принципи універсального дизайну мають таке трактування⁶:

· Рівноправне використання:

архітектурно доступне та безпечне шкільне середовище; навчальні матеріа­ли підготовлені таким чином, що можуть бути використані учнями з різними функціональними порушеннями; веб-сайт школи розроблений так, що ін­формація на ньому доступна учням і дорослим з порушеннями зору та слуху.

· Гнучкість користування:

навчальний процес відповідає широкому спектру індивідуальних можливос­тей учнів; забезпечує гнучкі методи навчання, викладання, представлення навчального матеріалу; навчальні плани і освітні програми відповідають особливостям розвитку дітей.

· Просте та зручне використання:

навчальні матеріали є простими для використання незалежно від навичок і досвіду учнів; лабораторне обладнання з чіткими та інтуїтивно зрозумілими кнопками управління.

· Сприйняття інформації з урахуванням різних сенсорних можливостей:

використання кольору, світла, звуків, текстури; легкий доступ до інформа­ційно-комунікаційних технологій.

· Припустимість помилок:

учні мають вдосталь часу, щоб надати відповідь на запитання; використан­ня навчального програмного забезпечення, яке має вказівки / застережен­ня при неправильному виборі учнем.

· Низький рівень фізичних зусиль:

двері, які легко відчиняти учням з різними функціональними порушеннями; застосування ергономічних вимог / деталей (наприклад, дверні ручки, меблі).

· Наявність необхідного розміру і простору:

учні з різними функціональними порушеннями мають можливість вільного доступу до усіх елементів навчального середовища та вільного переміщен­ня; вхід до шкільної будівлі має бути один для всіх.

Співпраця з додатковими фахівцями, зокрема з вчителем-логопедом, практичним психологом, спеціальним педагогом та ін.

Визначальним у забезпеченні інклюзивної освіти є поняття додаткової підтримки або додаткових ресурсів, які можуть охоплювати людські, мате­ріальні та фінансові ресурси. Серед зазначених ресурсів велике значення відіграють людські ре­сурси, до яких відносять співвідношення кількос­ті дітей до кількості педагогів; наявність додатко­вих педагогів, асистента вчителя та інших фахів­ців; наявність навчальних програм для педагогів та іншого персоналу, спрямованих на їх підготов­ку до роботи з дітьми з особливими освітніми по­требами.

Аналіз типових штатних нормативів загальноосвітніх навчальних закладів, зат­верджених наказом Міністерства освіти і науки України №1205 від 06.12.2010р., свідчить про наявність достатньо великої кількості посад педагогічних та інших працівників, які можуть надавати якісні освітні, психологічні, медичні послуги для дітей дошкільного та шкільного віку, у тому числі й дітей з особливими освітніми потребами: асистент вчителя, практичний психолог, соціальний педагог, лікар-педіатр, медична сестра.

Водночас важливо пам’ятати, що саме командний підхід до надання до­даткової підтримки дітям з особливими освітніми потребами є найбільш ефективний. Є два основні механізми забезпечення командного підхо­ду до надання додаткової підтримки на рівні окремої дитини й усього навчального класу - це розроблення індивідуальної програми розвитку (згадувалося раніше) і використання практики спільного викладання.

Практика спільного викладання

Хоча практика спільного викладання ще не стала спільного загальноприйнятою в Україні, оскільки потребує більших затрат і зусиль, її переваги є численними, а відтак знання особливостей здійснення спільно­го викладання позитивно впливатиме на якість ос­вітнього процесу в інклюзивному класі.

На відміну від міжнародного досвіду, де спільне викладання проводить учитель разом зі спеціальним педагогом, в Україні ця практика може здійснюватися вчителем спіль­но з асистентом вчителя, який часто має не лише педагогічну, а й спеціальну освіту.

Для ефективного планування свого робочого часу важливо знати можливі форми спільного викладання:

· Один викладає, інший допомагає.

Цей підхід також відомий як «основний і допоміжний вчитель», застосовуєть­ся досить часто, оскільки є відносно простим і не потребує багато часу для спільного планування. Ця форма спільного викладання передба­чає, що основний учитель визначає навчальний зміст, методи навчання, навчальні види діяльності для усіх учнів, у тому числі й учнів з особли­вими освітніми потребами. Допоміжний вчитель (асистент вчителя) надає підтримку окремим учням, проводить навчальні заняття з малими групами тощо.

· Паралельне викладання.

Ця форма спільного викладання передбачає спільну відповідальність за процеси планування і викладання, яке проводиться обома вчителями па­ралельно з половиною класу - навчальний зміст залишається одним, хоча методи викладання можуть бути різними.

· Диференційоване викладання.

При цьому підході більшість учнів працює у складі великої групи, а окремі учні працюють у малих групах (для отримання індивідуальної підтримки).

· Викладання в команді.

У процесі командної роботи обидва вчителі спільно планують навчальний час, визначають навчальний зміст, організацію уроків, стратегії навчання та управління класом. Основний учитель і асистент вчителя одночасно проводять навчання з усім класом - у той час, як один вчитель пояснює або представляє навчальний матеріал, інший може демонструвати слайди чи інші навчальні матеріали.

Особливості співпраці з батьками дитини з особливими освітніми потребами

Активна участь батьків дітей з особливими освіт­німи потребами в освітньому процесі є однією з важливих передумов інклюзивної освіти.

Додатково до шляхів співпраці з батьками, описаних у Розділі 8, залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до освітнього процесу має свої особливості.

Тож розглянемо їх детальніше.

· Обстоювання прав дитини, зокрема права на освіту

Визнаючи професійну відданість учителів, які працюють з дітьми, батьки є найбільш зацікавленими в успішному майбутньому своїх дітей.

Активне залучення батьків до освітнього процесу на всіх його етапах:

- оцінювання рівня розвитку дитини,

- планування її освітньої траекторії,

- участь у навчальних видах діяльності тощо допоможе батькам краще дізнатися про можливості своєї дитини, що в подаль­шому впливатиме на вирішення таких важ­ливих питань, як вибір навчального закла­ду для продовження навчання, подальший вибір професії, забезпечення самостійного проживання, індивідуальної мобільності тощо.

· Участь батьків у роботі в команді з розроблення індивідуальної програми розвитку

Командний підхід до надання додаткової підтримки дітям з особливими освітніми потребами в освітньому процесі, при якому батьки є активними й рівноправними партнерами, є однією з особливостей і запорук успішного інклюзивного навчання.

Одним із результатів роботи команди є створення індивідуальної програми розвит­ку, яка розробляється на основі навчальної програми відповідно до Державного стан­дарту початкової освіти з метою визначен­ня освітніх цілей і навчальних завдань для дитини на основі її актуального рівня роз­витку, для здійснення необхідних змін в ос­вітньому процесі (адаптації і модифікації), а також для визначення та забезпечення додаткових потреб дитини, необхідних для успішного розвитку та навчання.

· Отримання інформації щодо прогресу у навчанні та розвитку своєї дитини.

Усі батьки мають право отримувати інформацію про освітній процес, у тому числі інформацію про місію навчального закладу та його цінності, додаткові можливості та послуги, графік роботи навчального закладу, розклад уроків тощо.

Окрім вищезгаданої інформації педагоги мають регулярно надавати батькам інфор­мацію щодо прогресу у розвитку дитини, навчальні досягнення дітей. Надаючи цю інформацію батькам дітей з особливими освітніми потребами, педагоги використо­вують інформацію, що міститься в індивіду­альній програмі розвитку.

Надання цієї інформації може відбуватися різними шляхами:

- під час індивідуальних зустрічей з батьками;

- під час телефонних розмов;

- надсилання інформації за допомогою електронної пошти.

У будь-якому випадку такий обмін інформації є надзвичайно важли­вим, оскільки він забезпечує батьків інформацією про види діяльно­сті, які вони можуть проводити з дитиною вдома, а отже, додаткови­ми навчальними можливостями. Не зважаючи на важливість вчас­ного та регулярного надання інформації батькам, вчителям не слід обмежувати батьків лише цим рівнем залучення. Інший рівень залу­чення батьків передбачає їхню роль у наданні додаткової інформації педагогам.

· Надання інформації' педагогам щодо прогресу у навчанні та розвитку своєї дитини

Батьки дитини з особливими освітніми потребами можуть суттєво допомогти вчителю.

Вони можуть надати інформацію про дити­ну, яку вони знають найкраще, оскільки що­дня взаємодіють з нею в різних ситуаціях. Від батьків учителі можуть дізнатися про темперамент дитини, її особливі потреби, події, які відбулися в сім’ї і можуть мати пев­ний вплив на емоційний стан дитини.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Нижче пропонуємо запитання для самооцінки педагогів щодо забезпечення інклю­зивного освітнього середовища, розробленого Міжнародною асоціацією «Крок за кроком» (www.issa.nl) в рамках розробки принципів якості діяльності вчителя по­чаткових класів.

Принцип

Соціальна інклюзія: учителі моделюють цінності і поведінку, що підтримує права людини, соціальну інклюзію і розбудову демократичної спільноти.

ПОКАЗНИК ЯКОСТІ	ЗАПИТАННЯ: ЧИ ЧАСТО Я...
1. Педагоги використовують навчальні матеріали та планують навчальні заняття, які відображають багатоманітність, що існує у їхніх громадах, країні. Вони заохочують повагу та позитивну оцінку відмінностей, які існують між людьми: стать, расу, етнічне походження, рідну мову, віросповідання, структуру родини, соціально-економічний статус, вік, фізичні та розумові здібності.	• Розробляю тематичні блоки, які охоплюють питан­ня багатоманітності та відмінностей між людьми? • Готую навчальні матеріали, в яких відображені відмінності між людьми? • Забезпечую усім дітям рівний доступ до навчаль­них матеріалів і ресурсів? • Забезпечую усім дітям рівні можливості демон­струвати свої знання та висловлювати свої ідеї? • Сприяю, щоб діти відчували емпатію до дітей / до­рослих - представників соціально вразливих груп? Що ще я роблю?________________________________
2. Учителі розвивають у дітей навички співпраці, критичного мислення, надаючи їм можливості мати справу з різними поглядами, моделюючи повагу до різних точок зору.	• Забезпечую дітям можливості, які потребують розмірковування над різними етичними питання­ми та конфліктами з різних точок зору? • Втручаюся, коли бачу, що діти вилучають когось зі спільної діяльності? • Планую види діяльності, які допомагають дітям роз­вивати повагу до різних ідей, сприяти обміну між ними, розвивати навички вирішення конфліктів? Що ще я роблю?________________________________
3. Учителі розвивають у себе чуйність до нерівності, що існує у їхніх громадах, країні, а також до того, як ця нерівність впливає на освіту, намагаючись обстоювати права тих, хто потерпає від нерівності.	• Читаю й обговорюю різні матеріали, у тому числі праці людей, чия думка традиційно ігнорувалася? • Розвиваю власні навички обстоювання прав лю­дини? • Пропагую принцип прийняття відмінностей і рів­ності у школі? • Допомагаю батькам обстоювати рівні права та доступ до якісної освіти їхніх дітей? Що ще я роблю?________________________________
4. Учителі розвивають в учнів чуйність до нерівності, що існує в їхніх громадах, країні і навчають, як обстоювати права тих, хто потерпає від цього.	• Допомагаю дітям розпізнавати дискримінацію та соціальне виключення і розуміти ці явища? • Забезпечую дітям можливість захищати права інших? Що ще я роблю?________________________________

____________________________________

¹ Ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 р.

² Закон України № 1767-VI «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів ООН та Факультативного 2006 р.)

³ Індекс інклюзії: розвиток навчання та участі в життєдіяльності шкіл: посіб. / [Тоні Бут]; пер. з англ. - К.: «ТОВ Видавничий дім «Плеяди», 2015.

⁴ Руководящие принципы политики в области инклюзивного образования. ЮНЕСКО. - 2009.

⁵ Наказ Держспоживстандарту від 28.07.2010 № 327 «Про доповнення класифікатора професій». Постанова КМУ від 15.08.2011 № 872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчан­ня в загальноосвітніх навчальних закладах» та ін.

⁶ Школа для кожного: посібник / упорядник: Байда Л. Ю. - К., 2015. - 60 с.