Учительська світлиця

Урок № 44

Тема. Національно-визвольна боротьба українського народу.

Мета: визначити причини могутнього народного руху на Правобережній Україні у другій половині XVIII ст.; з’ясувати особливості опришківського руху на Прикарпатті; сприяти формуванню аналітичного мислення на основі особистого усвідомлення минулого; виховувати почуття гідності й поваги до минулого своєї Батьківщини.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні терміни та поняття: гайдамаки, Коліївщина, Барська конфедерація, опришки.

Основні дати та події: 1734 р. — гайдамацьке повстання на Правобережжі під проводом Верлана; 1738—1745 рр. — піднесення опришківського руху під проводом О. Довбуша; 1750 р. — гайдамацьке повстання на Правобережжі; 1768 р. — національно-визвольне повстання Коліївщина.

Хід уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

Завдання для письмової роботи

1. Визначте причини ліквідації гетьманства.
2. Складіть розгорнутий план відповіді за темою «Ліквідація гетьманства й залишків автономії України».

Гра «Продовж розповідь» (за матеріалом попереднього уроку)

Правила гри наведені в розробці уроку № 3.

III. Вивчення нового матеріалу

Актуалізація опорних знань

1. Як складалася доля Правобережної Гетьманщини у другій половині XVII —
   першій половині XVIII ст.?
2. Що таке національно-визвольна боротьба?

1. Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби.

Розповідь учителя

У 30—60-х рр. XVIII ст. Правобережжя й Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною виступів українського населення проти всіляких утисків.

Доля Правобережжя в другій половині XVII ст. складалася нещасливо. Війни вщент зруйнували та спустошили ці землі, які колись були колискою козацтва й основним осередком Української держави, що постала в результаті Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького.

Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чарторийських, Броницьких, Сангушків та Ревуцьких.

Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи та звільняли їх від усіх повинностей строком на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало наповнюватися переселенцями з Галичини, Лівобережжя й інших районів та відроджувалися до життя. Після закінчення терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Відновлювалося кріпацтво. Панщина сягала п’яти-шести днів на тиждень.

Крім соціального гноблення поляки знову почали утиски щодо православ’я. Лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков.

Посилення панщини та національно-релігійне гноблення призвело до виникнення широкого народного опору. Однак відсутність козацтва позбавляла народний опір організованості. Його учасників називали гайдамаками.

Робота з термінами та поняттями

Слово «гайдамак» тюркського походження і означає «волоцюга», «грабіжник». Поляки називали так селян-утікачів, що об’єднувалися у ватаги й ховалися в лісах, а час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали чіткої мети й далеких планів своєї діяльності, вони керувалися прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення своїх співвітчизників, відібравши у них власність. Перші писемні згадки про дії гайдамаків датуються 1715 р.

Робота з документом

Запитання до документа

1. Яку тактику використовували гайдамаки?
2. Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?

Розповідь учителя

Гайдамаки, які спочатку не викликали в магнатів та шляхти занепокоєння, поступово перетворилися на головну й постійну загрозу для них.

Зростання кількості невдоволених у результаті посилення кріпацтва, нечисленність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, із якої виходили ватажки для народного руху, перетворили гайдамаків на могутню силу, яка була здатна знищити польське панування на Правобережжі.

2. Гайдамацькі повстання.

Розповідь учителя

Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі точилася боротьба навколо обрання нового польського короля.

Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік із війська та оголосив повстання проти панів. Зібравши загін із близько тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти й магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських та польських військ Верлан був змушений втекти до Молдавії.

Успіхи Верлана підняли на боротьбу нові загони гайдамаків. Щоб приборкати їх, шляхта почала чинити розправи, і Правобережжя знову стало ареною кривавих подій. Проте гайдамацький рух невщухав. Зрештою поляки вдалися до тактики «поділяй і володарюй». Вони залучили на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який став завзято нищити своїх колишніх побратимів. Проте зрадника невдовзі було вбито запорожцями.

Робота з таблицею

Гайдамацький рух

Розповідь учителя

Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевершив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Однак це не супроводжувалося встановленням козацьких порядків, відновленням Української держави.

Розуміючи, що події починають набирати негативних для Росії наслідків, імперський уряд увів свої війська й жорстоко приборкав повстання. Проте остаточно гайдамацький рух придушити не вдалося.

3. Коліївщина.

Розповідь учителя

У другій половині 60-х рр. XVIII ст. Правобережна Україна опинилася у складній ситуації. Панувало безладдя, продовжували діяти загони гайдамаків. Польська шляхта була розколота на прихильників і противників короля Станіслава Потоцького, що підтримував Росію. Загострилися відносини між православними й католиками та уніатами. Уніати на чолі з митрополітом Ф. Володкевичем розгорнули активний наступ на православну церкву. У відповідь православні на чолі з ігуменом Матронівського монастиря Матвієм (Мелхіседеком) Значко-Яворським звернулися по допомогу до Росії.

На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладено трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками. Однак реалізувати цей договір не вдалося. Проти короля в місті Бар, утворилося воєнно-політичне об’єднання шляхти — Барська конфедерація.

Барська конфедерація виступила проти короля. Водночас її представники насаджували в Україні католицьку й уніатську церкви й намагалися відновити владу шляхти. 10-тисячний загін конфедератів «вогнем і мечем» пройшовся Правобережжям. Король, не маючи достатньо сил, щоб придушити цей рух, був змушений шукати підтримки в Росії. На Правобережжя ступив корпус російських військ.

Ці події стали поштовхом до народного повстання, що увійшло в історію під назвою Коліївщина (назва походить від слова «колоти»).

Підготовка до повстання розпочалася в лютому 1768 р. На чолі повсталих був запорожець Йосип Шелест. Вони зібралися в урочищі Холодний Яр неподалік Матронівського монастиря. Після загибелі Шелеста повстання очолив запорозький козак Максим Залізняк (бл. 1740 — після 1768).

Виступивши 6 червня 1768 р. з урочища Холодний Яр, повстанці визволили від шляхти десятки сіл і містечок. Їхній шлях проліг через Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. Кінцевою метою походу була Умань — важливий торговельний і культурний центр, добре укріплена фортеця, форпост польського панування на Правобережжі.

У міру просування повстанців їхня кількість швидко зростала. Вони нищили шляхту, католицьке й уніатське духовенство, євреїв; ділили загарбане майно. Повстання швидко охопило Київське, Брацлавське, південь Волинського і схід Подільського воєводств. Його рушійною силою стали селяни і міщани. Активну участь у повстанні взяли загони гайдамаків.

Коліївщина відрізнялася від попередніх повстань гайдамаків. Вона мала національно-визвольний характер. Вістря боротьби було спрямоване проти польського панування, засилля католицизму й уніатства, утисків орендарів-євреїв та соціального визиску з боку шляхти. Метою боротьби ставало відновлення Гетьманщини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями».

20 червня 1768 р. повсталі з’явилися в околицях Умані. За допомогою сотника Івана Гонти, який із надвірними козаками перейшов на бік повсталих, наступного дня М. Залізняк захопив місто. Дії повсталих в Умані відрізнялися нечуваною жорстокістю. У місті було вбито близько 2 тис. осіб (переважно, поляків, євреїв); зруйновано костьоли, єзуїтські школи, шляхетські палаци.

Повстання поширилося на інші райони краю, де діяли загони гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія Журби та ін. Вони знищували королівські органи влади та встановлювали народне самоврядування. М. Залізняка було обрано гетьманом, а І. Гонту — уманським полковником. Поміщицька земля розподілялася між селянами, скасовувалися важкі повинності.

Перетворивши Умань на свій центр, М. Залізняк відправляв у всі регіони України невеликі загони, що мали піднімати народ на боротьбу й поширювати звернення до народу — «універсали».

Робота з документом

Запитання до документа

1. До чого закликав «універсал» населення?
2. Чим аргументували свої дії повсталі?

Розповідь учителя

Окремі ватажки поширювали чутки, що діють із дозволу російської цариці. Було навіть підроблено «Золоту грамоту», нібито видану нею кошовому, у якій повідомлялося про відправлення військових підрозділів, щоб знищити «всіх поляків і жидів».

У той час як розгорталося повстання, російські війська розгромили війська Барської конфедерації та підійшли до Умані. Налякані розмахом народного руху, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі об’єднали свої зусилля для придушення повстання.

Командувач російських підрозділів під Уманню полковник Гур’єв, заявив про свою прихильність до повстанців. Він запросив на бенкет М. Залізняка й І. Гонту та іншу старшину, на якому ватажків руху підступно заарештували. Загони повсталих, залишившись без провідників, були розгромлені російськими військами. Потім розпочались каральні акції проти повсталих в інших районах. Їхніми жертвами стали тисячі учасників повстання. І. Гонта, як підданий польського короля, був переданий полякам, які жорстоко стратили ватажка. М. Залізняк, як підданий Російської імперії, був засуджений до каторжних робіт у Сибіру. Однак попри репресії народні виступи тривали й наступного року.

Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Посполитої. Воно зазнало поразки. Причини цього були різні: російські та польські війська перевершували повсталих в озброєнні; дії всіх учасників руху не були скоординовані; нечувана жорстокість повсталих відлякувала від них чимало прихильників.

Після придушення Коліївщини народні виступи тривали ще майже до кінця століття.

Цікаво знати

Образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній пам’яті, їхні дії надихали наступні покоління борців за кращу долю, на виступи проти поміщиків і самодержавства. Т. Шевченко присвятив цим подіям поему «Гайдамаки».

4. Опришківський рух. О. Довбуш.

Розповідь учителя

Рух народних месників мав поширення і на західноукраїнських землях, особливо в Карпатах. Там їхні загони називалися «чорними хлопцями», або опришками (від латин. opressor — знищувач, порушник). Перші такі загони згідно з історичними джерелами з’явилися в XVI ст. Виступаючи проти всіляких утисків селянства, діючи невеликими загонами (20—50 осіб), вони нападали на шляхту, лихварів, євреїв-орендаторів, купців. Маючи добрі схованки в горах, користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.

Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш (1700—1745). Очолюваний ним загін громив панські маєтки, розправлявся із сільськими багатіями. Однак жорстокість Довбуша щодо ворогів не поширювалася на членів їхніх сімей, він виявляв рицарську великодушність і не чіпав їх. На відміну від багатьох опришків, прагнення здобичі не відігравало вирішальної ролі в його вчинках. Значну частину захопленого добра він роздавав бідним.

Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну й інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складали легенди.

О. Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився на обіцянки шляхти про звільнення від повинностей і володіння землею на правах власника. Незважаючи на смерть народного ватажка, рух опришків тривав і надалі. Загін вірного побратима О. Довбуша — Василя Баюрака — кілька років громив маєтки шляхти в Галичині, Північній Буковині й Закарпатті. Після смерті В. Баюрака опришків очолив Іван Бойчук. Остаточно опришківський рух припинився лише в середині XX ст. О. Довбуш став символом волелюбності й нескореності духу українців.

IV. Закріплення нових знань

Фронтальне опитування

1. Назвіть причини посилення національно-визвольної боротьби на Правобережжі у другій половині XVIII ст.
2. Яких форм набув національно-визвольний рух в Україні у другій половині XVIII ст.?
3. Хто такі гайдамаки? Якими були причини виникнення гайдамацького руху?
4. У якому році спалахнула Коліївщина? Хто брав у ній участь і хто очолював?
5. Війська яких країн допомагали придушити Коліївщину?
6. У якому регіоні діяли опришки? Назвіть ім’я найвідомішого керівника опришків.

Запитання для дискусії

1. Чи можна гайдамацький та опришківський рухи охарактеризувати як соціальний бандитизм?
2. Як ви вважаєте, чи міг національно-визвольний рух другої половини XVIII ст. привести до відродження Української держави?

V. Підсумки уроку

Заключне слово вчителя

Посилення соціального, національного і релігійного гноблення на Правобережжі в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до розгортання на Правобережній Україні могутнього гайдамацького руху, ключовою подією якого стала Коліївщина. Прагнення повстанців часто зводилися до соціальної помсти.

Історичне значення Коліївщини полягає в тому, що це повстання зміцнило у свідомості народу ідеї соціальної свободи, національного визволення та встановлення козацьких порядків.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати § 32, п. 1—4 (§ 44*) підручника.
2. Творче завдання. Підготувати історичні портрети О. Довбуша, М. Залізняка, І. Гонти (на вибір).