«В дитячому віці гра – це норма і дитина повинна завжди гратись, навіть тоді, коли виконує серйозну справу...» А.С.Макаренко

В.Сухомлинський писав: «… у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра – це величезне світле вікно. Через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ». Гру він порівнював з іскоркою, що запалює вогник допитливості і любові до знань. І це справді так, оскільки гра має надзвичайно багато навчальних і виховних можливостей.

· Вона активізує й урізноманітнює навчальний процес, знімає напруженість дітей на уроці, створює стабільну ситуацію успіху в навчанні.

· Гра забезпечує розумовий, світоглядний і особистісний розвиток кожної дитини, сприяє позитивній зміні рівнів активності учнів: від репродуктивного через пошуковий до творчого.

· Гра впливає на формування особистості дитини: завдяки грі школярі вчаться виборювати перемогу, прагнуть до успіху, контролюють волю, досягають поставленої мети, вимогливо ставляться до себе, бачать перспективу власного зростання й усвідомлюють потребу самовдосконалення.

· Гра спонукає дітей до інтелектуальної роботи, успішне виконання якої дає учасникам естетичну насолоду, оскільки піднімає їх у власних очах.

· Гра сприяє вихованню в дітей товариськості, виховує навички колективної праці, поглиблює комунікабельність. (Слайд 3)

Дидактична гра спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра, що ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа), у якій провідна роль належить учителеві, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення).

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють пізнавальна та ігрова сторони. Відповідно до цього учитель одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. (Слайд 4)

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за таких умов:

- доступність дидактичних завдань для сприйняття дітьми,

- наявність у них інтересу до гри,

- засвоєння ними правил та ігрових дій, що у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду.

Навчальна гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння передавати думки за допомогою слів, адже для розв’язання ігрового завдання дитині доводиться знаходити характерні ознаки предметів чи явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам’ятовування.

Розв’язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості.

Поєднання навчальної спрямованості й ігрової форми дозволяє стимулювати невимушене оволодіння конкретним навчальним матеріалом. (Слайд 5)

Основні структурні компоненти дидактичної гри:

- ігровий задум,

- правила,

- ігрові дії,

- пізнавальний зміст або дидактичне завдання,

- обладнання,

- результати гри.

Навчальну гру варто підбирати відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптимальний час її проведення; готувати необхідний дидактичний матеріал; варто вивчити й осмислити гру; продумувати методи і прийоми керівництва нею; збагачувати дітей знаннями й уявленнями, необхідними для розв’язання ігрового завдання.

Основою дидактичної гри є пізнавальний зміст, що полягає в засвоєнні тих знань і вмінь, які застосовуються під час розв’язування навчальної проблеми, поставленої грою.

Тому, враховуючи такі великі педагогічні можливості гри, вчителі все більше приділяють уваги різноманітним ігровим прийомам і завданням, прагнуть розробити цілісні освітні концепції, основою яких мають бути ігрові форми навчально-виховної діяльності.

Гра – єдиний вид діяльності, коли процесу надається більше значення, ніж результатові. Особливість дидактичної гри як форми навчання полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учня, тобто не потребує ніяких способів змушування особистості.

У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили Ф.Фребель, і М.Монтессорі, О.Декролі. І хоча їх здобутки стосувалися дошкільного виховання та початкової освіти, на мою думку, гра не повинна полишати учнівську діяльність протягом всього шкільного віку, проте вона має бути побудована з урахуванням вікових та психологічних особливостей учнів.

Навчальні ігри найбільш продуктивні на уроках узагальнення і систематизації знань, закріплення їх або вироблення практичних умінь і навичок. Саме на цих заняттях навчальні ігри потрапляють на благодатний ґрунт знань, отриманих учнями під час вивчення теми. Це розкриває широкі можливості вчителеві для проектування ігрових ситуацій.

Для кожного етапу уроку своя ефективна гра, яка однаковою мірою зацікавлює й учнів, й учителів. (Слайд)

Використання дидактичних ігор на уроках української мови

Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі.

Ігри на уроках української мови можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих знань, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання.

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку у зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи термінологію. (Слайд 6)

Вашій увазі пропонується комплекс дидактичних ігор на уроках української мови та літератури, які доречно використовувати у 5 – 6 класах (також у молодшій ланці). Ці ігри я добирала з власної педагогічної практики, адже я працюю саме із зазначеною віковою категорією.

(Слайд 7)

Діти дуже люблять «Ігри Діда-Буквоїда», які допомагають не тільки розвинути увагу, орфографічну пильність, а й привчають працювати зі словником. Учитель готує набори карток у конвертах. Колектив учнів класу об'єднують у малі групи по чотири шко­ляра у кожній. Діти намагаються відгадати слова за приголосни­ми, або за голосними, перевіряють правильність їхнього напи­сання за орфографічним словником і записують слова у зошити. (Слайд 8)

Або подібна гра «Книжковий хробачок»

Відтворити текст, за наявними словами. Цей вид дидактичної гри не тільки розвиває зв’язне мовлення, а й сприяє творчому розвитку особистості. (Слайд 9).

Під час проведення гри «Редактор» учитель записує на дошці неправильно побудоване речення. Діти самостійно редагують висловлювання, записують у зошит правильні. Таким чином засвоюють поняття інверсії (тобто непрямого порядку слів у реченні).

Або слухаючи текст-підказку, який читає вчитель, школярі на великому контрольному аркуші паперу замість крапочок вставляють пропущені букви (працювати можна малими або великими групами).

(Слайд 10).

Здобути навички користування словником іншомовних слів учні зможуть під час проведення гри «Іншомовні слова». Кожна команда дітей отримує словник іншомовних слів. За три хвили­ни школярі повинні з'ясувати значення 5-ти слів іншомовного походження та вказати джерело їх запозичення. (Слайд 11).

Дидактична гра «Подорож одного імені»

Ім’я Іван багатонаціональне, але у кожній країні воно трансформується відповідно до мовних особливостей певного народу. Визначте як звучить це ім’я в різних країнах

(Слайд 12).

Цікавою є гра «Виростимо речення»

Дається одне слово, діти додають до нього по одному слову так, щоб вийшло поширене речення.

За аналогією можна проводити гру на скорочення речення. Урізноманітнити цю гру можна шляхом конкретизації завдання. Наприклад «виростити» речення з однорідними членами (додатками, означеннями тощо) або «виростити» односкладне поширене речення.

(Слайд 13).

Учням подобаються перетворення. Можна провести гру «Чарівник». Педагог каже: «Зараз ви всі — чарів­ники. Вам треба «оживити» предмети — утворити від іменни­ка, який відповідає на питання «що?», і належить до неістотових, спільнокореневе слово — іменник, який відповідає на питання «хто?», та виділити словотворчі суфікси.

Наприклад:

Банк — банкір,

бібліотека — бібліотекар,

Київ — киянин,

комбайн — комбайнер,

космос — космонавт,

навчання — учитель.

(Слайд 14).

Гра «Хто (що) заховалося?» доречно використовувати у молодшій ланці, вона сприяє розвитку логічного мислення. Учитель вивішує малюн­ки предметів зворотною стороною до дітей. На зворотній стороні записано кілька ознак предмета, який «заховався». Педагог чи­тає ці ознаки. Учні намагаються назвати предмет. Далі школярі складають і записують речення зі словом, яке позначає названий предмет. Один з учнів коментує правопис словникового слова.

1.Стрімкий, залізний, точний... (годинник).

4.Хижий, маленький, сірий, безхвостий, колючий... (їжак).

5.Легкий, дерев'яний, кольоровий... (олівець).

8.Чорні, однакові, шкіряні... (черевики). (Слайд 15).

На уроках літератури, зокрема до розділу «Світ фантазії, мудрості», я використовую такі дидактичні ігри (5 клас) (Слайд 16).

Дидактична гра «Вірю – не вірю!»

Цю гру можна використовувати на будь-якому уроці або його етапі. Найефективніше її застосування на підсумкових узагальнюючих уроках. Кожне твердження починається словами: «Чи вірите ви, що…» Учні повинні погодитися з цим твердженням або ні та аргументувати свою думку.

· Чи вірите ви, що Хуха – моховинка народилася на болоті? (Ні, Хухи не люблять вогкого. Хуха народилася в старому бору).

· Чи вірите ви, що «якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом» був вовком? (Ні, він був лисом. Казка І.Франка «Фарбований Лис»).

· Чи вірите ви, що Маруся так розгадала загадку пана: ситніше над усе – панські кабани, прудкіше – панські хорти, наймиліше – гроші. (Ні. Маруся так розгадала загадку пана: ситніше над усе – земля-мати, прудкіше над усе – думка. А миліше над усе –сон»).

· Чи вірите ви, що Хуха-моховинка врятувала козу Лиску? (Так. Хуха покликала на допомогу дітей, які звільнили козу Лиску із сітки).

· Чи вірите ви, що «Фарбований лис» – це народна казка? (Ні, це літературна казка. Її автор – І.Франко).

· Чи вірите ви, що цар Плаксій помер від грипу? (Ні, цар Плаксій помер від сміху).

Дидактична гра «Так – ні»

Правила гри. Учитель загадує літературний персонаж або письменника. Учні намагаються знайти відповідь, ставлячи питання. На ці питання вчитель відповідає словами «так» або «ні». Питання треба ставити так, щоб звужувати коло пошуку. Перевагами гри є те, що вона навчає систематизувати відому інформацію, зв’язувати воєдино окремі факти в загальну картину, навчає уважно слухати й аналізувати питання. Після гри треба обов’язково обговорити питання: які з них були найвдалішими, які менш вартісними. Головне в цьому прийомі – навчити виробляти стратегію пошуку, а не закидати педагога незліченною кількістю питань.

Наприклад. Учитель задумує героїню Алю із казки Галини Малик «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» Запитання, які задають п’ятикласники вчителеві, можуть бути такими: Це міфологічний герой? (Ні) Це дівчинка? (Так). Вона виросла в селі разом з батьком ?(Ні, це не мудра дівчина - Маруся). Вона підгодовує з братиком Хуху-моховинку? (Ні, це не сестричка з казки В.Короліва-Старого). Вона постійно плаче разом зі своїми братами і сестрами? (ні, тоді це не Плаката і не Вай-Вай з казки В.Симоненка). Вона завжди недороблювала справи до кінця? (Так) Це – Аля, з країни Недоладії. (Слайд 18).

Дидактична гра «Лицарський турнір»

Учень виходить до дошки й за пройденою темою ставить учителеві наперед підготовлені питання, на які він хотів би отримати відповіді. У свою чергу педагог ставить питання школяреві. Уся дія триває не більше 10 хвилин.

Дидактична гра «Пінг-понг»

До дошки виходять два учні й по черзі ставлять один одному запитання за домашнім завданням. У цій грі можна задіяти невеликий яскравий м’яч. Учень промовляє питання і кидає м’яч своєму опонентові. Учитель оцінює їхні відповіді.

Дидактична гра «Рекламна кампанія»

Після вивчення теми учням пропонується взяти участь у конкурсі на створення рекламного плаката з теми. Доцільно об’єднати учнів у декілька груп, забезпечити їх необхідними матеріалами та дати певний час на виготовлення рекламного ролика. Реклама може бути представлена у вигляді віршу, кліпу, плаката і т. ін. (Слайд 19).

Дидактична гра «Упізнай героя»

Учні мають назвати героя за підказкою вчителя. Наприклад:

1. Про якого героя йдеться: «… одним духом скочив, … як чкурне, … закрутився мов муха в окропі, шмигнув, … скік у діжу…»? (Лис Микита. І.Франко. «Фарбований Лис»)

2. Яку героїню і чому називали «лісовою», «боровинкою», «хлівною», «хатньою», «кривенькою»? (Хуху. Василь Королів-Старий. «Хуха-Моховинка»).

3. У якого героя «голова мов бочка, очі – ніби кавуни»? (У царя Плаксія. В.Симоненко «Цар Плаксій та Лоскотон»)

4. Ця героїня «мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривала все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – «братки». (Хуха-моховинка).(Слайд 20).

Гра «Творча майстерня» (учні створюють переспіви, продовження, змінюють життєві обставини героїв, переносять їх в іншу часову площину).

1. Василь Королів-Старий. «Хуха-моховинка». «А дід щасливо дійшов до своєї хати й з того часу почав переконувати і дітей, і дорослих, що не слід боятися маленьких, добрих та гарнесеньких Хух…»

Завдання. Напишіть продовження казки, в якому розкажіть, як дід віддячив своїй рятувальниці – Моховинці.

2. «Мудра дівчина»

Завдання. Складіть загадку, яку Маруся могла б загадати пану.

3. «Цар Плаксій та Лоскотон».

Завдання. Намалюйте ілюстрації до твору. Висловіть у них своє ставлення до героїв твору.

4. Акровірш

Складіть акровірші на слова: «Казка», «Іванко», «Вовк», «Сміх».

5. Загадки.

Завдання. Складіть загадки про фарбованого Лиса Микиту, Хуху-моховинку, Лоскотона, добро, сміх, мудрість.

Як бачите цей вид дидактичної гри розкриває перед учителем і учнями широке поле навчальних можливостей.

(Слайд 21).

Ігрова вправа «Знайди четверте зайве»

· Діжа, фарба, цар, цариця. (Цариця. І.Франко. «Фарбований Лис»)

· Заєць, осел, горобець, цап. (Осел. Казка «Мудра дівчина»)

· Чарівне коло, кущ малини, три дерева, глухий куток. (Чарівне коло. Казка «Про правду і кривду»)

· Коза Лиска, злий дід, зла баба, Хуха-моховинка. (Зла баба. Василь Королів-Старий. «Хуха-Моховинка»).(Слайд 22).

Дидактична гра «Бюро знахідок»

Ігрова ситуація. Учитель повідомляє учням, що в «бюро знахідок» потрапили речі, які загубили літературні герої. Учням потрібно знайти власників цих речей.

Речі: сокира; драний черевик; маленька блакитна стрічечка; ліхтарики;

Ключ: злий дід («Хуха-моховинка»); Маруся («Мудра дівчина»); Аля «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії»; потерчата (В.Королів-Старий «Потерчата». (Слайд 23 і далі вони міняються з кожною наступною грою)

Гра «Збери скельце»

Отже, пропоную Вам зібрати розбите скельце: зліва і справа розташовані частини прислів’я. Будь ласка, працюючи в парах, поєднайте їх стрілочками та утворіть цілісне висловлювання. На це у вас є одна хвилина.

Поєднати стрілочками частини прислів’я.

Або другий варіант такої гри

Зверніть увагу, перед вами на цій картці слова розташовані у довільній послідовності. Утворіть і запишіть на контрольний лист народні прислів’я. Прочитайте їх та поясніть значення кожного.

На, на, як, ниві, віку, у, не, ноги, пройти, поколовши, довгій, не.

Мур, двері, добрим, лихим, проб’єш, увійдеш, словом, а, у, і, не.

Як бачите, у прислів’ях народ сформував чітку систему правил і норм суспільного життя, поведінки і праці. Вони увібрали всю мудрість, красу і афористичність народного мовлення. (слайд)

Дидактична гра-загадка «Упізнай мене!»

Цікавою з огляду на вікові особливості та програмовий матеріал є гра-загадка «Упізнай мене!» Учень говорить від імені літературного героя, при цьому не називаючи його, але описуючи вчинки та міркування. Наприклад.

• Я допомогла батькові відгадати загадку про те, що у світі ситніше, прудкіше, миліше над усе. (Маруся. «Мудра дівчина»)

• Я був упевнений, що краще жити неправдою. За це і поплатився. Чортяки почепили мене на найвищій гілляці. (Дядько. «Про правду і кривду»)

• Я так злякався, коли побачив нечуваного синього звіра, що мало не завив з переляку. (Вовк. І.Франко. «Фарбований Лис»)

• Я можу з’їсти кожного, хто всміхнеться. (Цар Плаксій. В.Симоненко. «Цар Плаксій та Лоскотон).

• Я залишилася без даху над головою в люті морози. Тому змушена була шукати прихистку в хліві. (Хуха-моховинка).

♦ Ми вже перегорнули чимало казкових сторінок, які відкрили нам світ фантазії й мудрості нашого народу. Героями цих казок були звірі, люди і «нечиста сила». Я пропоную Вам написати власну казку, але поєднати у ній героїв, елементи сюжету, події різних уже відомих вам казкових творів. І назвемо ми нашу гру «салат із казок». (Слайд)

Наприклад: «Одного дня Хуха-моховинка прокинулась спозаранку: ще й не світало. Прокинулась, бо їй стало холодно. Вона виглянула у віконце й побачила нечуваного синього звіра, всього в колючках, із здоровенним, мов із міді вилитим хвостом. Їй стало цікаво дізнатися, що воно за проява. Вийшла із хатки Моховинка та запитала у звіра, хто він і звідки з’явився у лісі. Страшний звір назвався Остромислом і сказав Моховинці, що він родом із заклятого чортами міста Проїма. Він попрохав Моховинку врятувати жителів міста від чарів чортів. Хуха-моховинка мала добре серце. Вона вирішила допомогти Остромислу та іншим жителям заклятого міста.

Кинулася Хуха до свого друга вовка. Розповіла йому про нещастя, яке спіткало жителів Проїма, попрохала у нього допомоги. Упіймав вовк сороку і наказав їй принести чарівної води. Для цього зробив із листя дві коробочки. Одну прив’язав сороці до однієї ноги, другу до іншої та й пустив її. Сорока принесла чарівної води: в одній коробочці живлющої, а в іншій смертельної.

Взяв вовк воду, посадив на спину Хуху, і подалися вони у супроводі звіра Остромисла до заклятого міста Проїма. Усіх жителів міста (людей і тварин) вони побризкали живлющою водою, а чортів – смертельною. Почали люди і звірі на їхніх очах звільнятися від чар і ставати тими, ким були насправді. Страшний синій звір Остромисл перетворився на рудого пухнастого, дуже симпатичного лиса. Подякував лис Моховинці та вовкові за порятунок і запропонував залишитися жити у їхньому місті. Та Хуха і вовк повернулися до свого лісу, бо то була їхня батьківщина».

Отже, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток школярів. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вчителя майстерного педагогічного керівництва, якісної підготовки.